Пам'ятки Житомирської області

Кімната-музей історії Коростенського фарфорового заводу працює в міському будинку культури з 2012 року.

Тут представлено частину експозиції, яка раніше розміщувалася у вестибюлі головного корпусу підприємства, що нині не працює.

У створенні експозиції також допомагали місцеві жителі. Сьогодні кількість унікальних речей музейної кімнати становить близько 500 одиниць.

Об'єкт "Скеля" в Коростені - це колишній секретний підземний командний пункт Коростенського укріпрайону № 5, що входив до так званої "Лінії Сталіна".

Побудований у 1936 році на основі системи природних та штучних печер у гранітній скелі, на якій у VIII-XIII століттях стояло давньоруське місто Іскоростень. Також відомий як "Бункер Сталіна".

На випадок війни звідси планувалося здійснювати командування Південно-Західним фронтом. Об'єкт не використовувався за призначенням. У 1941 році тут протягом тижня оборонявся від фашистів загін із 200 червоноармійців.

У радянські часи об'єкт залишався у віданні військових, потім був переведений у систему цивільної оборони. Весь цей час обладнання (система вентиляції, водопостачання, автономного електроживлення, зв'язку) залишається у працездатному стані. Гриф секретності було знято в 2005 році, зусиллями ентузіастів розпочалося створення військово-історичного музейного комплексу "Скеля", присвяченого початковому періоду Другої Світової війни. Досліджено один із ймовірних трьох рівнів коридорів та печер.

Екскурсії проводяться по попередньому замовленню.

Водонапірна вежа у стилі модернізованої готики – один із символів старого Житомира.

Збудована в 1898 році за проєктом архітектора Арнольда Енша.

Після введення в експлуатацію нового комплексу "Водоканалу", необхідність використання окремих водонапірних веж відпала.

Наразі це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Державний геологічний заказник "Кам'яне село" знаходиться на території Поліського заповідника, у Замисловицькому лісництві, за 30 кілометрів на північний схід від Олевська.

Великі валуни, розкидані серед лісу між сосен і дубів, утворюють "вулиці", на яких є "будинки", "церква" та "школа". На одному з каменів є три заглиблення, що нагадують відбитки людських ніг - "сліди Бога".

Ймовірно, валуни приніс льодовик, після чого вони зазнали вивітрювання. Існує кілька народних легенд про походження "Кам'яного села". Одна з них розповідає про те, як жадібні жителі лісового поселення відмовили у притулку мандрівникам, за що були покарані - їхні будинки скам'янілі.

Величний костел Різдва Пресвятої Діви Марії закладений у 1608 році коштом графа Адама Олізара, відбудований в камені в 1779 році Юзефом Олізаром.

В архітектурі бароко використано стиль Людовіка XIV. Вівтар прикрашала картина польського художника Франциска Смуглевича "Ісус на хресті". У бічній каплиці знаходився сімейний склеп Олізарів.

За радянських часів храм використовувався як зерносховище, а потім як приміщення кінотеатру.

В 1991 році будівлю костелу Різдва Пресвятої Діви Марії було повернуто католицькій громаді міста. В 2008 році проведено повну реставрацію. Інтер'єри прикрашені роботами польського майстра різьблення по дереву Фурдини.

Перед костелом встановлено пам'ятник поетові та громадському діячеві Густаву Олізару.

Краєзнавчий музей Романівщини розсташовується в окремому одноповерховому приміщенні в центрі селища міського типу Романів. Вхід на територію музею оформлений стилізованою дерев'яною брамою.

Експозиція у чотирьох залах розповідає про історію краю від первісних людей, черняхівської і трипільської культур, скіфів, Київської Русі до сучасності. В етнграфічній колекції представлені українські старожитності та старовинні пердмети побуту.

Окрема експозиція розповідає про місце в історії Романова родини графів Ілінських-Стецьких. Зокрема, представлені портрети членів родини, матеріали про палац Ілінських-Стецьких в Романові, фотокопії картин із палацу.

Також широко представлено зразки скловиробів Романівського склозаводу.

Музей старовинного інструменту "Ремісничий двір" у Житомирі розташований на залізничній станції Крошня.

Кожна річ в експозиції – оригінал. Вся колекція налічує кілька тисяч експонатів, зокрема 115 екземплярів сокир.

Представлені гасові всепогодні лампи для залізничників і поліцейських з триколірним семафором, старовинний ручний пристрій для обсмажування кавових зерен з одночасним їх перемішуванням, копія стародавньої кузні, в якій повітря подають справжні австрійські міхи кінця ХІХ століття.

Також у колекції є інструменти, призначені для виробництва, технологія якого вважається втраченою.

Напівзруйнована триярусна вежа височить над руїнами палацу Терещенків в селі Дениші зовсім поруч із трасою, надаючи руїнам деяку подібність із середньовічним замком, звідки пішла поширена зараз назва.

Палац збудований у 1910-1191 pоках за проєктом архітектора Павла Голандського з використанням прогресивних на той час архітектурно-будівельних прийомів. Так, при будівництві широко застосовувався бетон, фігурні елементи виконані штукатуркою по цеглі. Маєток на той час належав Надії Терещенко, доньці цукрозаводчика, дійсного статського радника Федора Терещенка.

Після більшовистського перевороту 1917 року палац Терещенків був пограбований. Незважаючи на сильні руйнування, стіни палацу, що збереглися, досі зберігають сліди багатих ліпних прикрас і розкоші.

Поміщицьку садибу ХІХ століття з дерев'яним садибним будинком та мальовничим парком на березі річки Ірпінь у Яроповичах місцеві жителі називають "панською".

До 1859 року садиба належала поляку Титу Тржецяку, потім перейшла у власність Сигізмунда Котюшинського. Характерна провінційна архітектура з безліччю різьблених елементів та прикрас дає яскраве уявлення про побут дрібних поміщиків ХІХ століття.

До останнього часу в будинку була середня школа, зараз планується створення краєзнавчого музею.

Свято-Василівський собор - найдавніший храм міста Овруч.

Споруджений в 1190 році князем Рюриком Ростиславовичем на місці дерев'яного храму, збудованого на згадку про загиблого в 977 році князя Олега Святославовича. Будівництвом керував давньоруський зодчий Петро Милоніг, один із чотирьох архітекторів домонгольського періоду, чиї імена зберегла історія.

За архітектурою храм близький до Софії Київської. У зовнішньому оформленні використані київські, смоленські та гродненські прийоми, що створюють суворе та водночас багате оздоблення храму.

В 1321 році Василівська церква в Овручі була майже повністю зруйнована литовцями, відновлена на початку 1909 року відомим архітектором Олексієм Щусєвим (за цю роботу він отримав звання академіка архітектури). Розписи на неканонічні сюжети виконав видатний художник Кузьма Петров-Водкін. Також збереглися фрагменти давньоруських фресок.

Поруч розташований жіночий Свято-Василівський монастир, збудований у псковському архітектурному стилі одночасно з реставрацією храму. В комплекс входить келійний корпус та дзвіниця.

До 1000-річчя Василівської церкви встановлено гранітний хрест.

Розкішна двоповерхова будівля ратуші на Замковій горі в Житомирі була збудована для житомирського магістрату в XVIII сторіччі.

Виконана у формах неоренесансу, відрізняється витриманістю та суворістю архітектурних форм. Хоча будівля сильно постраждала в роки Другої світової війни, в 1951 році була повністю відновлена. Якийсь час в приміщені колишнього магістрату розміщувалися житлові квартири.

В 2021 році, до 30-річчя Незалежності України, було завершено капітальну реконструкцію будівлі магістрату. Згодом тут планують розмістити природничу та історичну експозиції обласного краєнавчого музею. Музейний простір буде наповнено тривимірним архівом світу природи й взаємин людини з довкіллям. У внутрішньому дворі буде розбито невеличкий музейний сад із дослідною ділянкою, де діти зможуть посадити рослину, а потім спостерігати, як вона росте.

Ставку рейхсфюрера СС Генриха Гіммлера "Хегевальд" (Hegewald - заповідний ліс) споруджено в 1941 році в селищі Гуйва неподалік військового аеродрому "Скоморохи".

Будівництво велося радянськими військовополоненими під наглядом есесівців. Штаб військового керівництва розташовувався у двоповерховому будинку де до війни був Будинок культури. На випадок бомбардувань збудували легкий наземний залізобетонний бункер, товщина стін якого сягала 3 метрів.

У 1942 році. у "Хегевальді" відбулася нарада вищих чинів поліції та командирів частин СС, на якій Гіммлер зачитав відомий план "Ост", який передбачав колонізацію окупованих східних територій.

На відміну від бункерів Гітлера та Герінга, що розташовувалися неподалік, бункер Гіммлера не був підірваний при відступі німецьких військ.

Наразі споруда із прилеглою земельною ділянкою перебуває у приватній власності. Входи закривають броньовані двері товщиною 5 сантиметрів. Також збереглися німецькі пожежні гідранти, що діють.

Неподалік, з протилежного боку від траси Житомир – Вінниця, на закритій території військової частини знаходиться бункер Ріббентропа.

Мальовниче штучне озеро, що утворилося на місці затопленого гранітного кар'єру, знаходиться на в'їзді до Коростишів з боку Києва, трохи на південь від траси.

Належить до підприємства "Коростишівський кар'єр", яке займається переробкою природного каменю різних родовищ України.

Скелясті береги озера заввишки до 10 метрів, порослі соснами та березами, нагадують карельські краєвиди. Вода має незвичайний бірюзовий відтінок. Вертикальні стіни кар'єру з вираженим рельєфом приваблюють альпіністів та любителів екстриму.

Культурно-мистецький центр "Поліська хата" засновано в селі Городському в 2008 році.

Проєкт реалізує Житомирська обласна молодіжна творча спілка художників та мистецтвознавців з ініціативи вчительки образотворчого мистецтва Інни Величко.

Культурний комплекс є поліською садибою з предметами народного побуту. Такі будинки з великою грубкою, стелею, що тримається на двох брусах, маленькими вікнами та просторими сінями досі зустрічаються майже у кожному поліському селі.

На базі "Поліської хати" проводяться різноманітні культурні акції та фестивалі.

Садиба роду Корніцьких у Рогачах закладена на початку ХІХ століття, після того, як поміщик Ян Корніцький придбав село у генерала Любовицького.

У 1908 році Венцислав Корніцький збудував чудовий палац у стилі класицизму за проєктом київського архітектора Кароля Іваницького. Будівля непогано збереглася - за радянських часів у ній була школа. Особливо гарний портик із шістьма колонами, які підтримують фронтон, багато прикрашений ліпниною. На фронтоні зберігся родовий герб Корніцьких. Частково збереглися інтер'єри, також декоровані ліпниною. Палац оточений досить занедбаним парком. До садиби веде глибоко врізана в обрив каньйоноподібна дорога.

Наразі палац Корніцьких у Рогачах перебуває у приватній власності, розпочато реставрацію.