Пам'ятки Одеської області

Сімейна сироварня "Щедра околиця" заснована родиною Галини та Петра Курдових в унікальному місці - біля початку одного з відомих Траянових валів у селі Табаки на околиці Болграда.

Це маленьке експериментальне сімейне виробництво із сучасним обладнанням і власним сирним підвалом. Підприємство займається виготовленням традиційних і авторських сирів та молочних продуктів.

На сироварні проводять екскурсії з відвідуванням виробничих цехів та підвальних приміщень, де у холоді визрівають сири. Гостям демонструють виробничий процес сироваріння, під час якого всі операції проводять вручну. Після екскурсії гостям можуть запропонувати дегустацію готової продукції та майстеркласи з виробництва траційного сиру.

Сімейна сироварня "Щедра околиця" є учасником проєкту "Дороги вина та смаку Української Бессарабії", в рамках якого засновники підприємства мають за мету збереження та популяризацію традиційних бессарабських сирів, відновлення забутих рецептів.

Скіфською могилою у Білгороді-Дністровському називають кам'яну гробницю скіфських часів. Склеп виявлено в 1895 році.

Являв собою двокамерну споруду на скелі, був складений з великих (довжиною до 3 метрів, товщиною до 0,6-0,7 метрів) вапняних плит. Розграбований ще в давнину. Всередині є орнамент у вигляді візерунка деревини. Є припущення, що до Скіфської могили прокладено підземний хід з Аккерманської фортеці.

Античний пам'ятник знаходиться у промзоні в районі морського порту та м'ясокомбінату - доступ ускладнений, але не заборонений.

Смарт-село музей Семисотка – це "живе" бессарабське село, яке поєднує в собі риси скансена (музею просто неба), екопоселення з постійними мешканцями та комплексу сільського зеленого туризму. З 2011 року смарт-село створюється посеред Тарутинського степу на півночі Бессарабії на базі села Семисотка, що на той час вже майже зникло.

Старі сільські садиби відремонтовані зі збереженням їх національного колориту й самобутності, прикрашені візерунками, розписані картинами на побутову тематику. Всі будинки забезпечені сонячними панелями, мають незалежне водопостачання. В деяких садибах постійно живуть люди, інші можна орендувати.

Вздовж брукованої центральної дороги можна оглянути експозицію колодязів різних конструкцій просто неба. В етнографічній експозиції представлено предмети народного промислу, знаряддя праці, старовинні меблі, ковдри, посуд та багато іншого. На одному з подвір'їв росте виноградна лоза, якій вже понад 150 років. Готується до відкриття музей знаменитих людей буджацьких степів.

Відвідувачів пригощають плациндами – бесарабськими пирогами із листкового прісного тіста з начинкою із бринзи.

Смарт-село музей Семисотка є частиною Центру етнографічного, сільського зеленого туризму і сімейного відпочинку "Фрумушика-Нова", що розташований за 2 кілометри на південь від села.

Собор Пресвятої Богородиці у Лиманському (колишній Зельц) був головним храмом кучурганських німців-католиків.

Храм, збудований у 1901 році, вважався одним із найкрасивіших костелів півдня України. Зовні нагадував кафедральний собор у Зальцбурзі (Австрія), монастирські церкви з подвійними вежами у стилі бароко у Сілезії, а також церкви абатства Бенедикта у Грюснау.

Будівельним матеріалом монументальної будівлі у стилі неоренесанс та двох веж-близнюків висотою 57,9 метрів послужив камінь-вапняк.

У 1944 році собор Успіння Пресвятої Богородиці було закрито. Деякий час будівля служила актовою залою. Нині в руїнах.

Спасо-Преображенська церква у Великодолинському є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Історія храму бере свій початок у середині ХІХ століття. На той час на території селища Великодолинське розташовувалась німецька колонія Гросслібенталь. Будівлею церкви є колишня євангелістсько-лютеранська німецька кірха в ім'я апостола Петра. Її будівництво було розпочато німецькими колоністами у 1845 році, а у 1846 році кірха була освячена. Кірха вважалася архітектурним шедевром. Мала восьмикутні колони, усередині був орган Енгельманна.

У 1993 році покинутий храм було передано православній церкві московського патріархату. Внаслідок реконструкції повністю змінився його зовнішній вигляд. Зокрема, надбудовано купол та перебудовано дзвіницю.

Спасо-Преображенський кафедральний собор - головний православний храм Одеси, відновлений з нуля в 2002 році після того, як у 1936 році був підірваний за рішенням радянської влади.

Сучасників інтер'єри храму вражали пишністю. Після реконструкції 1903 року кафедральний Спасо-Преображенський собор був одним із найбільших храмів російської імперії та вміщував до 9 тисяч осіб. Його розміри в плані становили 90 на 45 метрів, а висота дзвіниці - 72 метри.

В 2005 році у відновленому храмі було перепоховано останки генерал-губернатора Новоросійського краю князя Михайла Воронцова та його дружини.

В ніч на 23 липня 2023 року, росія завдала масованого ракетного удару по історичному центру Одеси, в наслідок чого Спасо-Преображенський собор зазнав значних руйнувань. Російська ракета влучила у центральний вівтар, внаслідок чого частково зруйновано будівлю собору, перекриття трьох нижніх поверхів, значно пошкоджено внутрішнє оздоблення та ікони, повністю знищені службові приміщення нижньої частини Преображенського собору.

Величний Спасо-Преображенський собор у Болграді є головним духовним центром болгарської громади Бессарабії, пам’яткою культурної спадщини національного  значення.

Собор збудований у 1833-1838 роках на пожертвування жителів міста болгарського походження. Архітектор Авраам Мельников використав у проєкті архітектурний стиль зрілого класицизму. Висота купола, оформленого корінфськими пілястрами, становить 50 метрів.

Інтер'єр розписаний у 1912-1914 роках художником Павлом Піскарьовим у стилі романтизму. Деякі джерела вказують, що ескізи для стінописів створив відомий художник Віктор Васнецов.

При Спасо-Преображенському соборі діє невеликиий музей, де зібрані деякі артефакти, пов’язані з історією храму.

Блошиний ринок "Староконка" в Одесі виник навколо історичного Старокінного базару, який був побудований ще в 1832 році для торгівлі рогатою худобою та кіньми. На барахолку він почав перетворюватися з середини 1930-х років.

Сьогодні одеський блошиний ринок розкинувся на кілька кварталів між вулицями Розкидайлівська, Різовська, Олександра Кутуказія та Скісна. На "Староконці" можна знайти антикваріат, домашнє начиння, одяг секонд хенд, колекційні монети, старі книги, різноманітну радянську атрибутику тощо.

Татарбунарський історико-краєзнавчий музей створено в 1949 році як музей Татарбунарського повстання - збройного селянського бунту в Татарбунарах, організованого більшовиками в 1924 році проти румунської влади.

Нині в музеї 8 зал та картинна галерея. Представлено історію заселення краю численними народами, починаючи від кіммерійців, скіфів, половців, татар, турків та закінчуючи задунайськими запорожцями.

Основні теми експозиції: етнографія, Татарбунарське повстання, період Другої світової війни, епоха колгоспів, спортивна слава Татарбунарщини, творчість татарбунарських художників та поетів (зокрема роботи одеського художника Віктора Шарапенка).

Музей розміщується на другому поверсі Палацу спорту.

Театр "Маски" в Одесі відкритий у 2003 році знаменитою одеською комік-трупою "Маски" в приміщенні колишнього кінотеатру "Дружба".

Виступи "Масок", що спираються на багаті класичні традиції театру Дель Арте, театру абсурду, коміків "Великого німого", європейської клоунади - це феєрверк свіжої неприборканої фантазії, втілений у форму пантоміми, хореографії, драми, трюка, де кожен актор розвиває свій власний унікальний образ.

При театрі працює кінотеатр "Маски", який щодня демонструє найкращі фільми артхаусного та фестивального спрямування. Творчі вечірки та дитячі ранки відбуваються в арт-кафе "Ресторан Мана-Мана", інтер'єр якого своїми руками створили члени трупи "Маски-шоу".

Тещин міст - це народна назва пішохідного мосту над Військовим узвозом в Одесі, який з'єднує Приморський бульвар із бульваром Військово-морських сил.

За легендою, міст збудовано в 1969 році за наказом першого секретаря Одеського обкому Компартії Михайла Синиці, щоб йому було зручніше добиратися з бульвару через яр у гості до тещі.

Міст відчутно вібрує під ногами при великому скупченні народу. За традицією, молодята залишають на поручнях Тещиного мосту замки, що символізують міцність шлюбу.

Поруч влаштований міні-заповідник "Куточок старої Одеси", в якому зібрано різні елементи міського декору.

Траянів вал біля села Табаки - частина збережених з часів римської імперії системи земляних валів, що була збудована на території Поділля, Бессарабії та Добруджі. Був своєрідним південно-східним кордоном імперії за часів її розквіту в ІІ столітті нашої ери, за правління імператора Траяна.

Траянів вал на території Бессарабії має довжину 150 кілометрів. Бере початок від  села Вадул-луй-Ісак (Молдова), далі простягається на теріторію України, перетинає село Табаки і на високому обривистому березі упирається в озеро Сасик. Між селами Борисівка та Глибоке, які знаходяться на березі озера Сасик, встановлено пам’ятний знак цьому стародавньому кордону.

Біля села Табаки, перетинаючи сучасні магістралі, збереглися ділянки вала, які дають уяву про потужність цих інженерних споруд.

У середньому Придніпров'ї подібні споруди мають назву Змієвих валів.

Напівзруйнована дзвіниця - єдиний фрагмент Успенської церкви в Кілії, що зберігся. Також це єдина споруда Кілійської фортеці, що збереглася, крім оборонного рову.

Церква Успіння Божої Матері була збудована в XV сторіччі за вказівкою молдавського господаря Штефана ІІІ Великого одночасно з будівництвом фортеці за проєктом візантійського архітектора та військового інженера Привані, який надав храму деяких рис Софії Константинопольської.

У 1825-1830 роках біля головного входу до Успенської церкви було споруджено двоярусну дзвіницю.

В 1947 році радянська влада древній храм зрівняла із землею. Нині збереглися лише залишки дзвіниці.

Залишки споруд турецької фортеці Ізмаїл, взятої в 1790 році російськими військами та чорноморськими козаками під командуванням Олександра Суворова, збереглися на високому березі Дунаю в західній частині нинішнього Ізмаїла.

Фортеця була переважно земляною, з цегляними підпірними стінами і трьома кам'яними бастіонами з боку Дунаю. План штурму Ізмаїла, схвалений Суворовим, склав командувач Чорноморської гребної флотилії Йосип де Рибас. Він же очолив найбільшу штурмову колону козаків, що атакувала фортецю з річки. Бій тривав понад 16 годин. Турки зазнали поразки, втративши 29 000 убитими, тоді як втрати росіян склали 4 000 убитими. Комендантом підкореного Ізмаїла було призначено Михайла Кутузова.

Після поразки росії у Кримській війні фортеця Ізмаїл, за умовами Паризького мирного договору, була підірвана, укріплення зриті. Зараз із боку вулиці Судноремонтників можна побачити фрагменти земляних валів та грандіозного оборонного рову глибиною до 11 метрів, а також один фрагмент підпірної стінки, що складається з плінфи. У парку на березі Дунаю збереглися залишки оборонного рову і валу, Кілійські ворота Микільського монастиря, Успенська церква (1643-1841 роки), Миколаївський храм (1644-1852 роки), а також Мала мечеть (XVI сторіччя), в якій експонується діорама "Штурм Ізмаїла". На військовому цвинтарі встановлено монумент "Орел".

У 1991 році створено Ізмаїльський меморіальний парк-музей "Фортеця", співробітники якого проводять екскурсії територією фортеці.

Адміністрація парку-музею та експозиція про історію фортеці Ізмаїл знаходяться у центрі міста (проспект Незалежності, 51).

Всесвітньо відомий художник Валерій Сиров багато років живе та творить у Біляївці, неподалік Одеси.

Валерій Сиров - член спілки художників, учасник національних та міжнародних виставок в Італії, Мексиці, Японії та інших країнах. Роботи майстра зберігаються в музеях України та приватних колекціях Канади, Японії, США, країн Європи. Він працює у різних техніках, жанрах та стилях: акварель, графіка, монотипія, живопис, асамбляж-колаж, автор фолькльорної серії, де намалював життя цілого містечка вигаданих казкових персонажів.

Художник радо приймає відвідувачів у своїй майстерні та проводить для них майстер-класи. У відвідувачів майстерні є унікальна можливість взяти майстер-клас художника, розкрити в собі творчий потенціал та навчитися “простого живопису” у таких техніках, як акварель та монотипія.